Музейно-гендельні «Нові Васюки» губернатора Осачука

Вправні фокусники, відвертають увагу глядача якимись блискучими цяцьками, а тим часом підсовують напівдохлого кролика в капелюх. Вправні злодії, коли їм збираються бити по писку, тицяють пальцем на сусіда й волають «лови злодія». Вправні шахраї знають сто один спосіб як зняти із довірливого лоха останню сорочку так, щоб той іще й подякував.

Вправні політики, яких на Буковині останнім часом прийнято величати «ефективною командою Осачука», уміло поєднують вміння фокусників, шахраїв та злодіїв.

Почнемо зі злодіїв. Точніше із тих, кого команда Осачука призначила на їхню роль. Ними, звісно, виявилися «папєрєднікі». Вони ж бо, бачте, дороги неправильно ремонтували, не вміли вимагати від підрядників гранітних бордюрів, як це зробив Володько Бешлей на Проспекті. Не змогли й додаткові пункти пропуску на румунському кордоні добудувати. А про капітально відремонтовані дороги до тих пунктів навіть і не згадували. Тому через таких «невігласів» як Михайло Павлюк чи Ігор Гах ані «стратегічні інфраструктурні проєкти» не робилися, ані бюджетні гроші правильно через них не «відмивалися».

Як саме Осачук та перший заступник на прізвисько «Бодя-Тролейбус» показуватимуть буковинцям майстер-класи з освоєння народних грошей ми ще колись поговоримо. А поки подивимося на інших «папєрєдніків» таких як Віра Китайгородська, які виявилися занадто порядними і чесними, щоб влитися у стрункі ряди нової влади.

Саме за порядність і чесність Віру Микитівну і погнали. Не взяли до уваги ані її авторитет, ані досвід. Але, певне, пригадали як її підлеглі виконували вимоги закону, щоб на Буковині мирно пройшли переходи громад із-під медведчуківсько-онуфрієвських попів до канонічної Православної Церкви України. Ніхто певне не дізнається якими саме словами умаслювали Осачука банченський Лонгін-Жар й чернівецький Мелетій-Єгоренко, але Вірі Микитівні «губернатор-дипломат» не лише не дав допрацювати кілька місяців до пенсії, але й примусив новий рік зустріти в статусі безробітної.

А тим часом на посаду начальника управління культури шукають людину. Вимоги такі. Бажано світла й незаплямована біографія, щоб людям подобалося. Вітається вміння розбиратися в тому, кого «розкольниками» називати та як «істинно православним» допомагати. Рекомендовано відсутність політичного чи управлінського досвіду, щоб можна було крутити як циган сонцем. Обов’язково самурайська відданість Оксані і Василю Проданам або Михайлу Папієву. Який з критеріїв зіграв жарт із поетесою Інгою Кейван достеменно не відомо, але в крісло начальника вона так і не сіла. Побула радницею з культури всього три тижні, встигла із Осачуком плани обговорити, декларацію заповнювати не поспішала і… відмовилася будувати рай в культурній сфері «того краю, де варто жити».

Попри те, що пані Інга просила «не шукайте підводних течій. Це було суто моє рішення», все ж спробуймо ті течії знайти. Найпевніше, що Інзі Іларіївні як людині порядній і спостережливій вистачило неповного місяця, щоб зрозуміти, яку насправді роль їй дадуть, якщо погодиться відбілювати своїм іменем «культурні проєкти» Осачука. Роль і справді неприглядна – бути блискучою цяцькою в руках фокусників, які по-тихому переводитимуть у приватну власність приміщення… обласного краєзнавчого музею, що на Кобилянської.

Звісно, це тільки припущення. Проте від нього важко відмовитися, коли поговорити із музейниками, які не на камеру розказують про те як Сергій Осачук в накрохмаленій сорочці при попрасованій краватці влаштував до музею «візит ввічливості». Із ввічливого були початкові привітання, а далі почалася звичайна інспекторська робота великого владного цабе, яке маючи за спиною університетський курс музеєзнавства понад двадцять років тому, подавало себе як «музейного Сухомлинського».

Кажуть, що взявся Сергій Дмитрович людей, які віддали музею душу і серце, повчати як їм правильно свою роботу робити. Як туристів заманювати, щоб було так як у Європі. Як не втрачати оптимізму при зарплатні, розміру якої кураторам Осачука навіть на обід не вистачить.

Але то була лише губернаторська прелюдія. Трішки похвалив, трішки пожурив, а найсмачніше Сергій Дмитрович залишив, як водиться, наостанок. Коли Осачук вирішив, що музейники достатньо «прогріті» його керівною мудрістю, то заявив про справжню мету свого візиту.

Мовляв, походив я тут у вас, поглядів і зрозумів, що музейна справа під страшною загрозою. Ремонтів у вас давно не було – турист не піде на облуплені стіни дивитися. Не маєте, де експонати зберігати, миші скоро їх погризуть».

А вихід який? Правильно! Помаленьку збирайтеся – ми вас переселяти будемо. Куди? А ми вам нове приміщення збудуємо. Зі високотехнологічними виставковими залами, від яких турист іноземний обімліє. Із позолоченою венеціанською штукатуркою на стінах, на яку туристи із Боян та Магали злітатимуться як бджоли на мед. Із величезними запасниками, де жодна миша до експонатів не добереться.

Звідки гроші візьмемо? Не переймайтеся. Трохи із бюджету. Але небагато, бо на дороги не вистачає. А основну суму нам дасть меценат. Хто? А подивіться-но на нього, на нашого благодійника – відомого ресторатора! Ото, поважний бізнесмен і вирішив культуру на Буковині розвивати. Власним коштом. Безкорисно. Бо болить.

Осачуку ж болить голова від думок як це так Проданам допомогти, щоб не замаститися. Певне тому й взявся Сергій Дмитрович за проект із меценатом, який сильно пахне. Не він сам пахне, а проект. Аферою пахне.

А тим часом уже й директорку музею ввічливо «попросили» з посади, аби не заважала. Тож тепер на місце Олени Затуловської команда «ефективних менеджерів» шукатиме «правильного» очільника.

Поки ж музейники приходять до тями, в облдержадміністрації посилено шукають гідну кандидатуру на посаду начальника управління культури. Рівень гідності має бути не таким як у Віри Китайгородської, яка нізащо б не підтримала проект «віджиму» приміщення краєзнавчого музею. І не таким як у Інги Іларіївни, яка вочевидь відмовилася «підписуватися» під проектом від якого тхне можливим криміналом.

Не біда. Команда Осачука зрештою знайде «гідну» кандидатуру. І тоді почнеться… І через кілька місяців почуємо, де Осачук новий музей будуватиме. Як збудують – побачимо, що буде на місці старого. Втім, знаючи як Василь Сафронович вміє гроші «з розумом» вкладати та як немаловідомий ресторатор налагоджує роботу закладів культурно-алкогольного «дозвілля», то певне буде черговий гендель із пафосною назвою й космічними цінами.

Данило СОТНИК.

Залишити коментар