УРЯД БЕЗ СТРАТЕГІЇ Й ПРОГРАМИ

Правління уряду “нових облич” на чолі з В. Гончаруком виявилося найкоротшим за всю новітню історію України. Лише півроку його міністри пробули на своїх посадах, але і за цей час встигли наробити стільки всякого, що соціальне невдовлення в державі зросло до небезпечної межі. Вперше з 2016 р. в Україні скоротився ВВП, митниця не додала мільярди запланованих гривень, помітно зріс дефіцит бюджету. Складна ситуація виникла у вітчизняній медицині – закриваються лікувальні заклади, без роботи може залишитися багато медичних працівників, а зарплати лікарів та медсестер є мізерними. Невесела ситуація склалася і в галузі освіти, де починалася підготовка до закриття багатьох сільських шкіл. Вчителям затримували виплати зарплати, і без того невисокої. А пенсіонери не отримали сподіваного підвищення пенсій, гроші на яке були закладені в бюджет ще за минулого президентства.
Практично у кожній сфері життя проблеми не вирішувалися, а тільки накопичувалися. І це в країні, котра намагається протистояти зовнішній агресії, і критично залежить від зовнішніх запозичень. Зарубіжні інвестори йти в Україну не спішать, навпаки, частина з них мусить згортати свою діяльність тут через шалену корупцію й бюрократичні перепони. А у 2019 році більшість українських виборців проголосувала за “нові обличчя”, сподіваючись на швидкий розвиток країни під керівництвом молодих людей, які ще не зав’язли в старій наскрізь продажній владній системі. Проте з’ясувалося, що перелам на краще роблять не нові обличчя, а свіжі мізки – з ними ж, м’яко кажучи, не склалося.
Світова практика створила досить ефективну модель парламентсько-президентської республіки, в якій формуванням уряду займається партія або коаліція партій, що перемогла на парламентських виборах. Ця політична сила має свою чітку програму і пояснює суспільству, яку стратегію розвитку вона вважає найбільш прийнятною для країни. А сформований парламентарями уряд повинен втілювати цю програму в життя, дотримуючись обраного стратегічного курсу. Так воно виглядає в ідеалі. В Україні ж ситуація зовсім інша.
Парламентські вибори минулого року принесли повну перемогу партії “Слуг народу”, котра не мала ні чіткої програми, ні окресленої стратегії дії, ні навіть партійних структур по всій країні. Фактично як 73 % проголосували за президента Зеленського, у якого також не було ні програми, ні стратегії, так і за “слуг” вони віддали свої голоси – бо ті асоціювалися саме зі щойно обраним новим президентом. А фактично глядачі олігархічних телеканалів проголосували за телевізійний персонаж президента Голобородька, якого зіграл актор-комік Зеленський у серіалі “Слуга народу”. Те, що на екрані виглядало комедією, у реальному житті все більше нагадує драму…
Уряд формували похапцем, туди потрапили абсолютно випадкові люди, яких відбирали за ознакою особистої симпатії до них новообраного президента. За справу бралися ті, хто не мав жодного управлінського досвіду, і навіть не здогадувався про підводні камені, які чекають кожного, хто наважиться відправлятися у небезпечне плавання розбурханими хвилями політичного моря. Оминати небезпеку можуть лише знайомі з нею, до того ж вони повинні керуватися чіткими планами і програмами, що виконують роль лоцій. Крім цього, їм потрібно мати продуману стратегію – це компас у тому морі. “Нові обличчя” нічого подібного не мали, відтак невдовзі їхнє судно розбилося на підводних рифах.
Їм на зміну сформовано новий уряд на чолі з Денисом Шмигалем. Причому це було зроблено так само, як і з попереднім урядом. Знову поспіхом, без детального обговорення в парламенті, без вислуховування покрокових програм від кожного з кандидатів на міністерські посади. За одну ніч монобільшість від  “Слуг народу” сформувала кабінет міністрів, в якому до того ж незаповненими залишилися важливі посади міністрів з питань економіки, освіти, науки. Натомість збережено Авакова на посаді міністра внутрішніх справ, а новим міністром охорони здоров’я став Ємець, який вже займав цю посаду за часів президентства Януковича і був звільнений за “низьку ефективність”.
Виглядає на те, що новий уряд досить швидко може повторити долю старого. Новий глава Кабміну Д. Шмигаль вже встиг відразу збурити громадськість своєю заявою про плани подачі води до окупованого росіянами Криму. Дніпровська вода там потрібна не мирному населенню, а військовим частинам, що окупанти розгорнули по всьому півострову. Війна продовжується, а українські урядовці збираються підтримувати противника, постачаючи йому те, що ворог потребує. Можна собі уявити, чим ще цей уряд нас “порадує”. Фахівці вважають, що весь сенс нинішньої урядової перестановки полягає в тому, що невдовзі готується передача виконавчої влади в Україні куму російського президента Путіна сумнозвісному Медведчуку. А той вже має покроковий план підкорення нашої країни своєму кумові, і його стратегія повної капітуляції перед Кремлем проглядається чітко.
Ігор Буркут, політолог, історик, пубіцист

Залишити коментар