Дута сенсація

Чимало вітчизняних ЗМІ повідомили, що 29 листопада посол Білорусі в Москві пан Семашко заявив: Білорусь і Росія домовилися про створення об’єднаної держави, тому будуть сформовані єдині парламент і уряд, рішення яких обов’язкові для виконання. Також вони створять єдиний ринок, уніфікують законодавство тощо. Це повідомлення викликало справжню сенсацію. Адже лише днями президент Білорусі Лукашенко досить критично висловився щодо розробки спільних документів про російсько-білоруську інтеграцію, звинувативши Москву в намаганнях отримати лише однобічну вигоду.

Навколо слів білоруського посла спалахнуло ціла буря емоцій. Проте невдовзі пролунали тверезі голоси спеціалістів, які відразу збили накал цих емоцій. Фахівці сказали, що нічого нового в”сенсації” немає. Ще 1999 року РФ і Республіка Білорусь підписали документ про утворення спільної держави, який передбачав усе те, про що нині сказав пан Семашко. Двадцять років тому задекларували, а за цей час якихось конкретних кроків у напрямку глибинної інтеграції не спостерігалося. У 1999 році Лукашенко пішов на підписання подібного документа, виходячи з власних величезних амбіцій. Він вважав, що в єдиній державі зможе відсунути від верховної влади старого і хворого Єльцина, і сам очолить таке державне об’єднання. Але невдовзі на зміну Єльцину в Кремлі прийшов Путін, і надії Олександра Григоровича на кремлівський трон розвіялися, як вранішній туман від сильного пориву вітру.

Чому ж нині знову згадали про старі плани? Рейтинг Путіна в Росії падає, “Кримнаш” вже не працює, з Україною також далеко не все зрозуміло. А втрачати імідж “збирача земель російських” Владімір Владімірович не бажає. От і вирішив знову погратися в об’єднання з Білоруссю. Втім, Лукашенко має чималий досвід розвішування інтеграційної локшини на кремлівські вуха, тож сподівається і цього разу скористатися ним, щоб продовжити своє самовладдя у Мінську. А світ спостерігатиме, як два авторитарних правителі намагатимуться обвести один одного навколо пальця.

До речі, в Росії останнім часом спостерігається певна тривога з приводу “зростання білоруського націоналізму”. З повідомлень ЗМІ важко побачити таке “зростання”, хоча при бажанні можна. Зовсім нещодавно у Вільнюсі було перезахоронено прах керівників повстання 1863-1864 рр., спрямованого на вихід Польщі і Великого Князівства Литовського зі складу Російської імперії. Разом із польською і литовською шляхтою у ньому брала участь і шляхта білоруська, частина  якої прагнула не відродження єдиної Речі Посполитої, а створення незалежної держави білорусів і литовців. Її керівником вважають 26-річного Кастуся Калиновського, останки якого були перепоховані разом з останками інших лідерів повстання, страчених у Вільно 1864 року і віднайдених зовсім недавно. У радянські часи К. Калиновського офіційна наука називала “білоруським революційним демократом”. Після розпаду СРСР московські історики поставили білоруськість цього діяча під сумнів і називали його “польським шляхтичем Вінцентом Костянтином Калиновським”. А нинішні московські журналісти, повідомлячи про недавні жалобні урочистості у Вільнюсі, використали новий вислів – “білоруський бандит Калиновський”.

Для москвичів він “бандит”, для білорусів, поляків і литовців – національний герой. До речі, він – випускник юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету, близький друг і соратник Зигмунда Сераковського, який був, своєю чергою, другом Тараса Шевченка. На якій же основі московські імперці збираються об’єднуватися з білорусами, національний герой яких прямо сказав: “ніколи Білорусь не буде вільною і заможною, доки над нею пануватиме Москва!” А його нинішні послідовники намагаються зміцнювати свою власну державу, й їхнім гаслом є горде: “Живе Беларусь!”

 

Ігор Буркут, політолог, історик, публіцист.