Серій Жадан: “У моїх книжках – звичайні люди, а не супергерої”

З відомим письменником поговорили про літературу, карантин і поетичні читання онлайн. Екслюзивне інтерв’ю для газети газети «Буковина»

У квітні в Чернівцях виходять дві нові книжки Сергія Жадана: збірка віршів «Список кораблів» та п’єса «Хлібне перемир’я». Вони побачать  світ у видавництві «MERIDIAN CZERNOWITZ».

Про що ці книги і коли театри поставлять п’єсу, хто ілюстрував книгу поезій і чому письменник вже далеко не першу свою книгу видає у нашому місті – про це він розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Буковині».

«Хлібне пермир’я» – це реальна історія літа 2014-го»

 «Хлібне перемир’я» ви писали, здається, для театру?

  • – Так, я писав для театру. Річ у тім, що з театрами різними, я давно працюю, мені це цікаво. А минулого року з’явилася пропозиція написати п’єсу для театральної постановки. У мене був матеріал, який базується на досвіді російсько-української війни. Були якісь речі, які не ввійшли до роману «Інтернат», але про які хотілося проговорити. І я подумав, що з цього вийде непоганий драматургійний текст. І, власне, минулого року я його написав.
  • А для кого саме писали? Є конкретний театр?
  • Поки не можу всього розказати. Є театри, з якими ми від початку говорили про постановку. Є театр, який за неї зараз береться. Але не хочу і не можу більше поки нічого говорити, бо все на рівні домовленостей. Але дуже сподіваюся, що цього року ця п’єса буде поставлена в одному, а можливо, і не в одному, театрі України.
  • Який саме сюжет ліг в основу п’єси «Хлібне перемир’я»?
  • Літо 2014 року, коли відбувалися бої на Донбасі, коли українські війська звільняли українські міста. І сам термін «хлібне перемир’я» тоді вперше з’явився. Але не в контексті бойових дій, не в контексті військових, а в контексті мирного цивільного населення, яке там живе. Це буде акцент на цих людях? Чому хлібне перемир’я? Це була перша спроба припинити вигонь у 2014 року, коли селянам і фермерам України треба було збирати врожай. Тобто це цілком конкретний, документальний факт. Воно не зупинило війну, бої, мало що дало. Але час від часу у цій війні, яка триває вже шостий рік, були такі спроби, переважно з нашого боку, спроби припинення вогню, був якийсь кроку назустріч, але, на превеликий жаль, це ні до чого не привело.
  • А хто конкретно герої вашої п’єси?
  • Звичайні люди, мешканці Донбасу. Я намагаюся не вигадувати якихось супергероїв. Мені цікаво писати про тих, кого я знаю особисто, з ким особисто спілкуюся. Це звичайні українці. Головного героя як такого. Ідея в тому, що всі вони взаємозалежні один від одного. Як воно, зазвичай, і буває у нашому щоденному житті. Тому що супергерої – це такий продукт попкультури. А якщо ти дивишся на реальне життя, то там немає супергероїв, там звичайні люди. Здатні до якихось героїчних вчинків, а інколи – до неймовірних злочинів… Чому я вжив термін «хлібне перемир’я» у назві? Бо воно відносить нас в історію і загалом якось відсилає нас у давні часи. Війни, на жаль, тривали завжди, але людство завжди якось давало собі раду і час від часу могло зупинити війну, аби вирішити свої нагальні потреби. А у нашому випадку, випадку війни України з Росією, всі ці речі, на превеликий жаль, не діють. Тому що наш ворог він, у принципі, не керується якимись моделями, історичними стандартами і нас сприймає як суб’єкт.
  • Як говорять, режисери, глядач моє виходити з вистави з якимись висновками для себе. З чим мають вийти глядачі після перегляду вистави «Хлібне перемир’я»?
  • Мені би хотілося, аби глядач, який вийде з вистави, трішки би подумав про людей, які опинилися на території зони ураження, у зоні, наближеній до бойових дій. Тому що у нас, попри те, що війна триває шість років, дуже часто громадяни України, які живуть поза межами Донбасу, вони про війну керуються не так здоровим глуздом, не так логікою, як тими якимись інформаційними кліше, які їм накидаються з різного роду засобів масової інформації. Я не є якимось панікером і не буду у всьому звинувачувати засоби масової інформації. Але будьмо відвертими, інколи інформація на нашому телебаченні чи на радіо є доволі тенденційна, маю на увазі інформацію щодо подій на сході.
  • Ви віддаєте п’єсу режисеру і все йому довіряєте, чи ви будете консультувати, будете, так би мовити, у процесі?
  • Подивлюся…. Ми зараз тільки зустрілися з режисером, поговорили. Мені цікавий весь процес, але я звик, що співпраця з режисерами, в тому числі театральними, має бути така, що авторові краще не втручатися. Буду допомагати, буду готовий дати якусь підказку, але не втручатися зі своїм баченням, не заважати режисерові робити те, що він хоче. Якщо автор, звичайно, режисерові довіряє.
  • Я так розумію, що режисера ми теж ще не називаємо?
  • Ще не називаємо.

 

«Список кораблів» – це дуже східняцька поезія

  • Ваша друга книжка, поетична, «Список кораблів», я так розумію, що вона в якійсь мірі перегукується з «Хлібним перемир’ям»?
  • Так, напевно. Тому що там є частина віршів, які умовно можна назвати і віршами про війну. З іншого боку, ця книжка поезії «Список кораблів», вона вийшла такою найбільш східняцькою, найбільш слобожанською у моїй творчості. Це не обов’язково напряму пов’язано з темою війни, це швидше мої рефлексії про те, що я бачу тут у нас на Сході України впродовж останніх 46 років мого життя.
  • Скільки віршів увійшло до книжки?
  • Два розділи по 30 віршів. У принципі, коли я був молодим поетом, то в мене книга поезії складала 30 віршів. Мабуть, я зараз пишу вдвічі більше, певно, у мене шлюзи прорвало. Не знаю, чи це добре. Але пишеться як пишеться.
  • Хто з ілюстраторів працював над вашою книгою? Як «Список кораблів» виглядатиме візуально?
  • Ми з видавцем Святославом Померанцевим звернулися до художниці Катерини Косьяненко. Ми побачили її живопис і побачили, що це те, що дуже точно співпадає з нашою темою. Це художниця з Києва. І це є спроба поєднати сакральні образи, це сакральний іконописний живопис, з якоюсь нашою соціальною складовою. І це виходить надзвичайно цікаво. Можливо, це не зовсім у тренді найновіших художніх пошуків, це не те що зараз показують із сучасного мистецтва. Але мене це абсолютно влаштовує. Це така майстерність, поєднана з актуальністю. Це те, що у візуальному мистецтві, у живописі, мені подобається сьогодні.
  • Наскільки анонсувалося, вийде і аудіокнига. Вірші зі «Cписку кораблів» вже начитані?
  • Дивіться, ми планували так, що на час прем’єри книги, тобто на початок квітня, вийде і друкований варіант, і аудіоваріант. Ми вже два роки співпрацюємо з платформою «Абук», я для них начитав вже кілька своїх книжок. І вони підготували аудіокнигу «Список кораблів». Але тепер, оскільки у нас така ситуація з карантином, то ми думаємо, що нам робити, як нам бути.
  • Вже заплановані перші презентації книг у квітні. Щось зараз змінилося?
  • Ми законослухняні, відповідальні громадяни, ми чекаємо сигналів від держави. Якщо держава скаже, що карантин продовжено, будемо приймати якісь рішення.

 

«Важливо триматися разом і робити спільну справу»

 Сергію, це вже не перша ваша книжка, яка виходитиме у видавництві «MERIDIAN CZERNOWITZ». Чим вам так полюбилися Чернівці?

  • Це п’ята чи шоста книжка. Я у вас видаюся з 2014 року. Я довіряю людям, які там працюють. Для мене питання довіри, мабуть, є пріоритетним. В Україні дійсно є велика кількість потужних, якісних, креативних видавництв, з якими було би цікаво попрацювати, з багатьма я  і працював свого часу. Але так чи інакше в якийсь момент ти робиш вибір на користь Чернівців. Зокрема, і з причини довіри.  Дуже комфортно працювати з людьми, яким ти довіряєш.
  • Ви говорили про теперішню ситуацію в Україні. Як видно з ваших дописів на власній сторінці у фейсбуці, ваша думка цікавить людей, вони до вас прислухаються. Що для вас відкрилося по новому у теперішніх умовах?
  • По-перше і передусім – наша беззахистність, крихкість суспільства. Нам здавалося, що ми до всього готові, все бачили, що ми такі незламні і сильні. А насправді є речі, які вибивають грунт з-під ніг. І тоді ти можеш покладатися тільки на себе і людей, яким довіряєш. По-друге, мені здається, зараз дуже-дуже гостро постало питання довіри до державних інституцій. Це такий величезний іспит, і ми від початку видно, що Україна не зовсім його складає. Ми не довіряємо нашій державі, її інституціям і тому, на превеликий жаль, на це є об’єктивні причини.
  • Що можна змінити, щоб цю довіру повернути?
  • Та треба нормальних людей у владу вибирати. Якщо до тебе звертається людина, якій ти від початку не довіряєш, як ти будеш її слухати і до неї прислухатися? Ми ж всі розуміємо, в якому стані знаходиться наша система охорони здоров’я, в якій залежності знаходиться регіональна влада від державної. Кожен намагається перетягнути ковдру на себе, використати ситуацію.
  • Особисто Ви для себе щось переоцінили зараз?
  • Та ні, в мене не було жодних ілюзій. А з іншого боку, немає якогось занепадництва. Я смутно уявляю, як воно далі буде, моя візія не надто оптимістична, тому, давайте, я її озвучувати не буду. Щоб не виглядало на панікерство. Щонайменше кожен з нас може зробити – це просто виявити якусь свою громадянську свідомість і максимально дослухатися до рекомендацій, які нам дає держава. Чи я бачу якісь підводні течії? Та я бачу багато всього, але я не є фахівцем у таких питаннях. Є речі, які мені не подобаються у заявах і діях влади, є речі, які мені не подобаються у діях моїх співгромадян. Але я краще промовчу… Все, що ми можемо зараз, самоізолюватися, продовжувати робити свою справу і не розводити паніку.
  • Але ви не припиняєте зв’язку зі своїми читачами. Читаєте поезію і спілкуєтеся онлайн…
  • Знаєте, мені то самоізолюватися найпростіше, бо я і не виходив з інтернету, де є мої читачі і слухачі. Я розумію, як зараз державним службовцям, як людині, яка працює на бюджетній роботі, як водію трамваю… Закликаючи самоізолюватися, я розумію, що це не є так просто. До мене звернувся «Форум видавців» і запропонував зробити поетичний онлайн-вечір. Я, звісно, погодився. Ми зробили такі читання. Мій благодійний фонд разом з Інститутом книги і платформою «БараБука» робимо конкурс дитячих відеороликів «Читай і пиши». На жаль, не встигли його до кінця провести, у нас ще мала бути поїздка з письменниками до школярів харківської області. Тому спробуємо це зробити через інтернет. Можливо, будемо об’єднуватися з іншими дитячими ініціативами та конкурсами. Тому зараз важливо триматися разом і робити разом спільну справу.
  • Ви спілкуєтеся з військовими, часто їздите до них. Чи не відійшла зараз війна на другий план, що кажуть військові?
  • Так, мені здається відійшла. Що кажуть? Вони просто воюють і їм не до коронавірусу.
  • За що беретеся цього року що писатимете?
  • Ідей насправді багато, але що з того вийде – побачимо. Є ідея почати писати нову прозу. Складно казати про що, але орієнтація – на наше життя.

 

Наталія ФЕЩУК

З нової поетичної книги «Список кораблів»

А що робить цей чоловік?

Пише вірші.

Розкладає їх при столі.

Доточує.

Ніби лагодить дитяче взуття.

 

Саме вчасно

сів за роботу.

Саме до речі.

 

Бо ось прийде зима.

І чоловіки візьмуться за вірші.

Перебиратимуть їх обережно,

перетрушуватимуть,

наче сухий тютюн.

 

Та й жінки теж

плакатимуть над ними,

загортатимуть вірші дбайливо,

мов дукачі.

 

Цінність вірша взимку зростає.

Особливо — коли зима сувора.

Особливо — коли мова тиха.

Особливо — коли часи

несамовиті.